Красива виставка
Євген Самборський
переможець Open Call 2017
За участі: Миколи, Саші та Віталія, Аліни, Ігора, Генадія та Анжели, Катерини, Саші, сім’ї Рочняків, Лізи, Ані та її доньки Маші, Лєни та її онуків, Артура, Ані.
25 травня о 19.00 в Dymchuk Gallery відкриється проект переможця Open Call 2017 Євгена Самборського. “Красива виставка” є результатом кількамісячної роботи митця з учасниками із соціально незахищених груп населення. У просторі галереї будуть представлені живопис та об’єкти, що були створені кожним учасником у діалозі та співпраці з художником. Окрім цього, буде презентовано фільм, що ближче знайомить глядача з кожним із героїв.
“Красива виставка” є реакцією на контекст, в якому реалізується цей проект, а саме, – простір комерційної галереї. Отже, метою було створити серію картин та об’єктів, вибудовуючи діалог з виставковою програмою галереї. Водночас до процесу створення цих робіт залучаються 13 героїв, з якими художник зустрічається, проводить час, відвідує їх вдома, запрошує до галереї та виходить на пленер, супроводжує на хрестини та самодіяльні концерти. Таким чином, між художником та героями складаються близькі довірливі стосунки і на цьому фундаменті стає можливою спільна робота над серією художніх робіт.
В рамках проекту відбудеться благодійний аукціон, на якому можна буде придбати створені учасниками роботи. Гроші отримані від продажу будуть розподілені порівну між художником і учасниками й, можливо, дозволять комусь із них втілити власну мрію.
В своїй практиці Самборський послуговується “Теорією Відкритої Форми”, розробленої польським архітектором, художником та теоретиком Оскаром Хансеном. За Хансеном, художник не створює герметичний твір мистецтва, а навпаки вибудовує контекст, що дозволяє різні інтерпретації, залучає до співпраці та стимулює діалог.
Переймаючи ці засадничі принципи, Євген Самборський через власні проекти намагається втілити ідеї безкласовості, егалітаризму, безієрархічності та децентралізації. Він часто працює з людьми, які традиційно знаходяться поза контекстом сучасного мистецтва, запрошуючи до співпраці представників різних соціальних груп, зокрема тих, що з різних причин зтикаються зі складностями у соціалізації або є соціально незахищеними, а отже мають обмежений доступ до культури. Він намагається залучити таких людей до творчості, розкрити індивідуальність кожної людини, і таким чином розімкнути звернену виключно на себе систему сучасного мистецтва.
В такій взаємодії фундаментальним є питання, або радше тонка лінія, що розділяє інструменталізацію, “використання” учасників художником та створення ним умов і можливостей для їхнього самовираження. Для Самборського це питання вирішується дуже природно, адже, по-перше, він демонструє делікатність та надзвичайну повагу до кожного учасника. По-друге, горизонтальний тип відносин, в якому не існує диференціації між художником та його співавторами, знімає напруження та максимально демократизує весь процес.
Важливо зазначити, що незважаючи на складну соціально-політичну ситуацію в Україні, community-based практики, що реагують на низку чутливих соціальних проблем та залучають спільноти та їх окремих представників до спільної роботи, все ж рідкість. Однак, такий тип художньої практики надає можливість покинути “білий куб” виставкового простору та взаємодіяти з реальністю на принципово іншому рівні, що власне найбільше цікавить Самборського.