Протягом серпня Dymchuk Gallery представить глядачам проект “Сувеніри з Європи” – серію плакатів від європейських художників, фотографів, дизайнерів. Про проект та його важливість в сучасній Європі розкаже один з його авторів, Девід-Александр Гуеніот.
Як ви прийшли до ідеї проекту?
У 2012 році ми опублікували фанзин, “Я НІЧОГО не боюся, тому що я НІЧОГО не маю”. Тоді йшлося про демонстрацію, яка відбулась 15 жовтня 2011 року в Лісабоні (і ще в 90 країнах у світі у глобальний день протесту ). У цьому фанзині ми представили фотографії слідів, які залишали за собою протестуючі розходячись по домівках пізно вночі після демонстрації. Ці знаки були скрізь біля португальського парламенту і на вулицях. Це був дивний контраст між активністю дня, криками, боротьбою протестуючих, які намагалися зайняти сходи до парламенту і тишею мовчання, яка охопила все навколо після закінчення виступів. Плакати з гаслами були буквально залишені біля дверей парламенту для португальських парламентарів, які мали прочитати їх чи, принаймні, визнати їх існування. Ця дія – зайняти суспільний простір своїми висловами і дала нам ідею опублікувати плакат з фанзином. Плакатом стало величезне зображення рогатки із вирізаним на ній словом ПОРТУГАЛІЯ. І ми просто додали слово “сувенір ” знизу. Для нас цей objet trouv?, дитяча іграшка, перетворився у “Сувенір з Португалії”.
У вашій роботі явно спостерігається тенденція співпраці з художниками з країн із складу ЄС. Такою була ваша початкова ідея?
Проект ще знаходиться на стадії розробки. На даний момент ми маємо 14 постерів із 14 країн, але є намір зробити більше. Наше уявлення про Європу не має критерію приналежності до ЄС. Наприклад, зараз ми шукаємо художника з Туреччини. Але ви маєте рацію. Спочатку ми здебільшого зосереджували нашу увагу на країнах, що мають очевидне відношення до ЄС, таких як Греція, Португалія, Кіпр та Україна. Але нинішня криза (фінансова, економічна і політична) кидають виклик нашому поглядові на Європу, я маю на увазі всю Європу. Французи, звичайно, не стикаються з тими ж питаннями і проблемами, що мають греки, але вони опиняються перед проблемою Європи: Який політичний проект ми хочемо створити в Європі? Яке суспільство ми хочемо побудувати? Тому нашою початковою ідеєю було зібрати разом в одному проекті по одному аспекту кожної країни, щоб врешті-решт, коли всі плакати будуть зібрані разом, вони давали уявлення про проблеми, які розділяють і водночас об’єднують ці країни – в кінці кінців бажання жити разом в одному (економічному, політичному, геостратегічному) просторі і відстоювати певні цінності. Кінцева мета проекту і виставки – це привід, адже таким чином ми хочемо підняти ці питання, і взяти участь у дискусії про європейський простір.
Ідея подорожі, гіпермобільність та легкість доставки проекту здаються дуже перспективним рішенням з огляду на високі транспортні витрати. Як ви на це дивитесь?
Про даний проект ми думаємо в «континентальному» масштабі. Це означає, що він повинен мати можливість бути представленим в Португалії, у Бельгії, чи в Україні, так як ми вважаємо, що європейське питання повинно обговорюватись на транснаціональному рівні. У певному сенсі, це проект, який не має центру. Це не проект португальського видавця про Європу і не обов’язково художник походить з країни, про яку робить проект. Французький дизайнер зробив «Сувенір з Німеччини», аргентинський фотограф зробив «Сувенір з Англії», португальський художник зробив «Сувенір з Бельгії». Цей проект не про національність, а про місце, де ви живете або хочете жити.
Будь ласка, скажіть декілька слів про видавництво GHOST. Що знаходиться в центрі уваги цього проекту?
GHOST є незалежним і самостійним видавництвом заснованим у 2011 році мною і португальським фотографом Патріцією Альмейда. Воно існує задля того, щоб надавати форму видавничим проектам та мистецьким подіям. Його мета – брати участь у виробництві художнього і теоретико-практичного контексту у найрізноманітніший спосіб: художні дослідження, виставки, резиденцій, зустрічі, дебати, що фокусуються на експериментальному підході. Як видавці ми пропонуємо розповсюдити ці ініціативи через присвоєння виробленого контексту і за рахунок його реінвестування у формі книг чи публікацій. Ми хочемо, щоб ці книги артикулювали політику зображення, що в свою чергу означає критичний підхід щодо використання і умов прийому зображення, незалежно від його документального, архівного чи вигаданого характеру.
І, звичайно, я не можу ігнорувати питання про ситуацію в Україні. Як ви бачите її?
Моя особиста точка зору полягає в тому, що Європа як політичний суб’єкт знову і знову втрачає свої позиції. І мало-помалу вона втрачає свою легітимність як політичний проект. Європа не має бачення своєї власної долі. Вона все більше і більше нагадує щось порожнє наповнене добрими намірами. Європейці слідують за США , але США будують опускаючи європейців. Вони сконструювали європейський проект тільки на основі економічних підстав, забуваючи про політичні аспекти. Ідея співпраці, бажання будувати проект разом зійшли нанівець. Ми можемо відчути, що Європа все більше і більше ділиться на Північ і Південь, європейські країни діляться на основі крайньої правої ідеології і неоліберальної ідеології. Політичні партії (за допомогою медіа) маніпулюють незахищеністю людей, щоб нав’язати свою сліпу і деструктивну політику. У Португалії люди відчувають, що вони втрачають свою свободу. Їх існування зводиться до покори, сплати податків і мовчання. Це – нездорові умови, якщо ви хочете побудувати політичний проект.
Ситуація в Україні зараз дуже тривожна. Те, що відбувається в Криму дуже нагадує нам те, що сталося в 1938-1939 з Судетською областю і водночас те, що сталося з Югославією в 1990-х. Європа дозволяє відбуватися неймовірним речам в обмін на мир та власну безпеку. А ми з досвіду знаємо, що ціна, яка сплачується за цей мир і безпеку дуже висока. І, як це сталося з Югославією, це повністю суперечить основоположним принципам, які проголошувала Європа під час свого заснування.
(Розмова відбулася наприкінці квітня 2014 року).