Dymchuk Gallery представляє виставковий проєкт «Вразливість», до якого увійшли живописні роботи, обʼєкти та графіка від українських художниць: Анастасії Буднікової, Марини Талютто та Альбіни Ялози.
Експозиція є своєрідним продовженням попереднього проєкту «Fractured Tomorrows», проте, цього разу виставка розгортається навколо фактичного досвіду життя під час війни. Це погляд зсередини на крихкість буденного, чутливість до змін, фрагментарність пам’яті. Всі три художниці надають своїм роботам терапевтичного виміру: через процес створення або уважне споглядання форм оточення. Робота з матеріалом і звичними предметами дає змогу переключити увагу та віднайти нові сенси у повсякденному, незважаючи на його вразливість.
Марина Талютто у серії «Прості речі» (2022–2025) використовує образи знайомих предметів — стіл, вікно, диван — щоб відчути опору в теперішньому:
«Процес малювання допомагає мені подолати крихку невизначеність майбутнього та відчути сталість звичного буття. У своїх роботах я використовую образи повсякденного життя — знайомі, стабільні предмети з просторів, де ми з донькою опинилися під час вимушеної еміграції. Зосередження на буденному — це мій психотерапевтичний спосіб зберегти ментальну рівновагу в умовах цілковито зруйнованого життя під час війни та неможливості планувати майбутнє».
Керамічні об’єкти, це продовження серії авторки «Прості речі», але на дотик. Під час блекауту, після повернення з вимушеної еміграції додому, художниця відчула який вразливий простір навколо й речі у ньому: шукаючи їх на дотик, можливо ненароком зіпсувати, розбити потрібний предмет — так і роботи Талютто, з необпаленої глини, передають крихкість тих днів.
Продовжуючи тему образів побутових предметів — у роботах Анастасії Буднікової вони набувають статусу носіїв прихованих історій та повноцінних героїв у напруженій драматургії композиції.
У творах авторки речі втрачають свою функцію i стають ніби застиглими між минулим i теперішнім. Вони викликають відчуття нестабільності, тимчасовості, натякають на присутність людини, якої вже немає, або на дії, які так i не відбулися. Ці роботи досліджують простір між реальністю та очікуванням, спробою контролю та неминучістю невідомого. Образи предметів нагадують про те, що в моменти невизначеності навіть найпростіші речі набувають символічного змісту.
Серія «Смак присутності» Буднікової — це спогади з тілесного досвіду, що зберігає зв’язок із реальністю під час кризи. У контексті загальної теми виставки «Вразливість», ці роботи звертаються до інтимного простору, до знайомих образів, які мають здатність заземлювати людину, коли все довкола здається крихким i нестабільним.
Інша грань «Вразливості» — у роботах Альбіни Ялози. Вони оприявлюють поле колективного досвіду: травми, яку складно описати словами, але можливо передати через ритм, матеріал, образ.
Перші роботи авторки після початку повномасштабного вторгнення — стовпи диму від вибухів, що несвідомо вимальовувались на полотні. Звичною технікою художниці є лінорит: вирізаючи невеликі шматки, Альбіна почала нашаровувати їх відбитки одним за одним, як спосіб заспокоїтись. Це було внутрішнє прагнення створювати, яке не передбачало конкретики, лише процес, що проявився образом вже після.
Інсталяція з п’яти ліноритів на текстилі — це спроба художниці захистити образ й дух жінок, які загинули зазнавши насилля під час окупації. Авторка звертається до міфу, який розповідає про любовну гонитву між богом Аполлоном та німфою Дафною: закоханий бог переслідує німфу, яка не бажає його кохання. Тому Дафна звертається до батька, річкового бога Пенея, з проханням врятувати її. У відповідь на молитву доньки, він перетворює її на лаврове дерево, що робить німфу недосяжною для Аполлона, а лавр — стає священним деревом для бога.
про авторок:
Анастасія Буднікова — українська художниця та дизайнерка. Народилася у 1979 році в місті Київ. Закінчила Державну середню художню школу імені Т. Г. Шевченка та Національну Академію Образотворчого Мистецтва і Архітектури (факультет живопису та графічного дизайну).
Член Національної спілки художників України з 2004 року.
З 1992 року бере участь у групових виставках у Берліні (Німеччина), Денвері (США), а також у групових та персональних виставках у Києві (Україна).
Протягом 15 років працювала у сфері графічного дизайну. Згодом повернулася до мистецтва. Працює у живописі, графічних техніках та відео. З початку повномасштабного вторгнення в Україну (2022) живе та працює у Кракові, Польща.
Марина Талютто — українська художниця. Народилася у 1982 році в місті Київ.
Закінчила Державну середню художню школу імені Т. Г. Шевченка та Національну Академію Образотворчого Мистецтва і Архітектури, Київ, Україна.
Активна учасниця різних виставок та культурних проектів як в Україні, так і за кордоном.
Працює з різними медіа в мистецтві, такі як інсталяція та графіка, та в аудіовізуальному мистецтві.
У 2010 році отримала грант на стипендію Gaude Polonia, та у 2022 році отримала від Goethe-Institute міста Краків.
Живе та працює в Києві.Альбіна Ялоза — українська художниця, народилась у 1978 році у Харкові.
У 1999 році закінчила Харківське державне художнє училище за спеціальністю «Живопис», а в 2006 році – Харківську державну академію дизайну та мистецтв за спеціальністю «Графіка».
Займається традиційним ліноритом понад п’ятнадцять років, експериментує і шукає оригінальні методи друку.
Із 2010 року – член Спілки художників України.
Активна учасниця різних виставок та культурних проектів як в Україні, так і за кордоном.
Живе та працює в Києві.